Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…

Тебе песню пропою я, но не эту, а другую
Но об этом пам па-да-да-да-дам
Слишком поздно
С тобой нужно говорить, тебя нужно понимать
Но не пони-получается опять да
Уже слишком поздно
Говорить о том, что промелькнуло-убежало

И тобой и мной падает звездой
И поет и любуется прибой
Лето баю-бай, лето засыпай
Лето-лето улетай

И тобой и мной падает звездой
И поет и любуется прибой
Лето баю-бай, лето засыпай
Лето-лето улетает

Мазафака
Мазафака
Мазафака
Мазафака

Вот я надену два крыла и улечу
И улечу туда, туда-туда-туда
Туда, где слишком поздно, поздно очень
Я тебе ни слова не скажу, а просто эту песню пропою
Па-ба-бам па-ба-ба-ба-бам
О том, что слишком поздно говорить о том, что промелькнуло-убежало

И тобой и мной падает звездой
И поет и любуется прибой
Лето баю-бай, лето засыпай
Лето-лето улетай

И тобой и мной падает звездой
И поет и любуется прибой
Лето баю-бай, лето засыпай
Листья лето засыпает

Мазафака
Мазафака
Мазафака
Мазафака

И тобой и мной падает звездой
И поет и любуется прибой
Лето баю-бай, лето засыпай
Лето-лето улетай

И тобой и мной падает звездой
И поет и любуется прибой
Лето баю-бай, лето засыпай
Листья лето засыпает

Мазафака
Мазафака
Мазафака

Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
А молоді як зійдуться,
Та любо, та тихо,
Як у раї,— а дивишся:
Ворушиться лихо.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

Реве та стогне Дніпр широкий
Златая цепь на Дніпре том
И днём и ночью
Як цуп цоп

>>161655125 (OP)
обнял

>>161655970
Я ТЕБЯ УСЛЫШАЛ

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

>>161656739
Нічого, друже, не журися!
В дулевину себе закуй,
Гарненько богу помолися,
А на громаду хоч наплюй!
Вона — капуста головата.
А втім, як знаєш, пане-брате,
Не дурень, сам собі міркуй.

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече!
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

>>161655125 (OP)
По превьюхе показалось, что Мэддисон в капюшоне держит картину с изображением себя же, лол.

>>161661083
И Медиссон фотографирует.